|
Іван чухав свого чорного кота й думав про те, що цей клубок шерсті по сто раз на день переходить йому дорогу.
Забобонні люди, коли бачать, як чорний кіт перетинає їм шлях, обов’язково хрестяться, а, можливо, ще й в добавок спльовують через ліве плече. Кіт для нього був другом, Іван звісно такого не робив. Він просто жив із Чернишем душа в душу.
Роздумуючи про вічні теми, хлопець продовжував монотонно вичісувати кота. Як тільки діло було зроблено, він залишив цю забаву й попрямував на кухню, щоб приготувати собі вечерю.
З котом все простіше: насипав йому у миску корму й він задоволений. Хотів би і я так. Нічого не робиш: спиш, їж, байдики б’єш. Не життя, а казка, – підсумував свої роздуми Іван.
Витягнувши великий кухонний ніж, хлопець розпочав шинкувати капусту. Далі нарізав моркви й огірків. Пригадавши, що забув цибулину, Іван підійшов до холодильника й витягнув одну із клітчастого мішечка.
Прямуючи назад до столу хлопець не помітив кота й перечепився за нього. Це був початок карколомного падіння, яке призвело до того, що він махнув лезом в бік своєї лівої ноги і поранився.
Враз він скрикнув і відкинув убік червоне лезо.
Не гаючи часу, він затиснув рану. Швидко зметикував, де його мобільний і зрадівши, що той знаходиться на дивані на відстані витягнутої руки, яка щойно стискала ніж, швидко схопив телефон й подзвонив на 102.
Диспетчер на іншому кінці дроту чітко працювала по скрипту. Вона монотонно задавала вже звичні для себе запитання й отримувала чіткі відповіді. Проте хлопцеві цей скрипт був явно не до душі. І тут він не витримав й прокричав:
– Та, бля, ви там вкрай охуїли? Я перечепився за кота. Впав й порізав ногу. Кіт чорний, кров червона, що не зрозуміло? Приїжджайте скоріше!
Записавши адресу, жінка передала дані на екіпаж швидкої, що знаходився поруч з вулицею, яку назвав хлопець.
– Вже їдемо, – промовив по рації Василь Іванович.
Хлопцеві враз стало легше, коли він викликав швидку. Проте він продовжував стискати рану й досі не міг подивитися на свою ногу. Попри те, що він був дорослим, він і досі боявся крові. Боявся так само, як і в дитинстві, а то й більше. Він думав, що втратить свідомість, коли подивиться на червону барву на руках. Все станеться, як у школі під час здачі крові. Тішило, що тут немає нікого, хто б з нього посміявся. Він робив шалені зусилля над собою, щоб не втратити свідомість. Враз двері квартири прочинилися.
Лікар, який п’ять хвилин тому прийняв виклик швидко рушив до хлопця.
– Агов, чоловіче. Ти, що жартуєш?
– Тобто?
– Та не тобкай тут. Штани звісно нові купити треба буде. Та й за виклик заплатити, але щоб викликати швидку, бо в тебе якась червона пляма – це вже перебір.
– Яка пляма? Ви що, мене за дурня маєте?
– Зараз подивимося яка.
Чоловік в білому зігнувся біля хлопця й витягнув пакет від томатної пасти.
– От така пляма. Бачиш? Чи тобі ще окуліста викликати?
Івану було соромно й водночас смішно. Він почав вибачатися, а далі перейшов на сміх.
Збоку біля ножа з лапки на лапку переступав кіт. Який лише зараз підняв морду й оглянув трьох постатей в білому. Кіт провів язиком по лезу ножа вчергове. Дивно, але йому подобалися томати.
– Що кіт, що власник, – підсумував лікар.
© Богдан Кухта
2023
Фото з архіву автора
ID:
977021
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.03.2023 19:24:48
© дата внесення змiн: 14.03.2023 19:24:48
автор: Kukhta Bohdan
Вкажіть причину вашої скарги
|
