Весна не знала, що прийде війна...
Повільно прокидалася від сну.
Тепло, красу несла у світ вона,
Ніжність первоцвітів i зелень рясну.
Весна не знала, що прийде війна...
Про гради і ракети ще не знала...
Земля, полита кров'ю, зранена...
П'ять днів вже у вогні палала...
А їй хотілось дарувати радість!
Взялася за роботу вона завзято.
Покрила землю зеленим рястом.
Кущі, дерева одягла в зелені шати.
Садам подарувала рожево-білий цвіт.
А де ступала, оживало все смерті на зло.
Лишала по собі квітучий слід.
І землю хлібом засівала людям на добро.
Зустріла, як дітей, із вирію птахів,
З далекої дороги, немов мати:
,,В дібровах хочу чути я ваш спів!"
Ось тільки б ворога клятого здолати...
Старалася, наводила скрізь лад.
Хоч смерть тут, пекло, вибухи, тривога...
Пішла, щоб повернутись через рік назад,
Й зустріти нашу жадану Перемогу!
Zoja 24.02.2023
Зоя Міщук