Чи близько отак, чи здаля, світ за очі
дивлюсь на братів, що ніколи не бачив.
Все чую я стогін пройдешніх часів,
і біль відчуваю з глибинних глибин.
Тоді ми приносили смерть,
І в день і в ночі, і уперто.
Чинили що Каін над Авелєм,
сором навіки, на нас впаде жалем.
Із царства поетів та мудреців
прийшли ми тоді - палачі і убивці.
Затемнені души з серпом у руці
ми сіяли смерть на братерській землі.
Родюча земля, урожай був відмінний
адже чорнозем перемішано з кров`ю.
Чума повернулась, із давніх давен
і огорнула весь світ у свої покривала.
Диявол взяв силу,
і душу у Фауста в борг,
А Бог, заплющивши очі, сховався на небі,
І пеклом опалено землю.
Той мертвих тягар як нести нам надалі?
Що скажемо ми на останнім суді?
І хто нам відпустить той гріх нескінченного болю?
Чи може хтось буде таки?
Хто скаже в присутності Бога:
не бійтеся нас, ви ж бо наші брати!
