Ти, Зимо, у війні страшній невинна –
Мерзенне серце враже крижане.
Твої ж сніги – так схожі на сивини,
що фарбували майже рік мене.
Тебе із найдорожчим розлучили?
Приходять рідні очі тільки в сни?
Ти, як і я, щоденно просиш сили,
не здатися жорстокості війни?
Здригаєшся, як люди, від сирени –
Вдивляєшся в тривожну синяву.
Та й у надії схожа ти на мене:
Молюся я за мир і цим живу.
Зима вкривала світ під білу крижму:
І вторила: «О, Боже, борони!»
А знаєш, до лиця обом нам, Сніжна,
Відтінок зимний в колір сивини…
