- Цього року мені не потрібні подарунки! - голосно мовила я у динамік мобільного, аж у очах Георга, який спостерігав за мною зі свого кутка, з'явилась якась подоба людських емоцій. Ну, емоції, в нього звісно були, але чи людські - хтозна...
Георг - це чортик, якого я виносила під пахвою у порожньому курячому яйці. Цілу вічність - кілька довгих темних місяців - я ходила у величезній старій Денисовій куртці - у ній зручно було носити мою таємницю. Вічність спогадів, відчаю, безмовного смутку, ігнору телефонних дзвінків, настирливих друзів і обережного відчуття маленького і крихкого під рукою... Друзі й досі переконані, що у мене поїхав дах. Після Денисової загибелі - у перші ж дні клятої війни - я сховала усі його фото. А надто ті, де він у військовій формі.
Пам'ятаю день, де гойдаючись од ридань, втікаючи од сторонніх людей і нестерпного звуку сирени та далеких вибухів, я несподівано забігла у сарайчик, в якому дивакуваті сусіди тримали двох курок - чорну й білу - просто серед міста, на крихітній ділянці за багатоповерхівокою. Курки порозбігалися у різні боки, а в кутку я побачила яйце. Давня дитяча страшилка закрутилася в голові: як отримати власного чортика. Чортика, який виконуватиме усі бажання. Я взяла яйце. Поклала під пахву. І більше не плакала.
Георг - так я назвала крихітне сіре і голомозе створіння, що вилізло із шкаралупи дощової літньої ночі - забрало у мене весь нестерпний біль. Хоча, здається, душу мою він забирає потрошку також. І тіло - я дуже схудла.
Денис сниться усе рідше, а маленькі червоні Георгові очі почали світлішати, голубішати. І ставати схожими на людські.
А коли за вікнами у стонадцятий раз завиває тривога, Георг обіймає мене волохатою лапкою з гострими пазурами і у його хрипкому скавулінні можна впізнати улюблену Денисову пісню "Океану Ельзи".
Вчора подзвонила мама... Довго і слізно вмовляла повернутися із нашого колись спільно винайнятого з Денисом ще до війни помешкання. Вмовляла повернутися додому - у сусіднє містечко.
А потім запитала, як колись у сонячному дитинстві - що подарувати тобі на Новий Рік?
- Цього року мені не потрібні подарунки! - сказала я і поклала слухавку.
А коли озирнулася, побачила, що у Георга блакитні Денисовій очі і він простягає мені ще одне яйце.
