Сивіючи супиться небо , Обплутане зморшками сизих вітрів... Всміхатись немає потреби , Бо світ наш зарано , та все ж постарів. Йому б відпочити і трохи поспати Полинути в мрії й воскреснути знов Забути про відстань... Забути про втрати , І трохи спочить від зміїних розмова Дерева нехай заведуть колискову... Таку багрянисту і вічно -живу , Тумани нехай перетворять на мову , Всю цю какафонію ... Дику...Криву... Нехай засинають шляхи і дороги , Нехай засинають квапливі міста ... Хай стане їм любо, мов в серці у Бога. Нехай же зімкнуться хаосу вуста.
