Одна пекельна мить - і світ немовби щез:
Сім'я його злягла і доля невідома...
Межи сирих руїн - убитий горем пес
На купі цегли й скла, що досі пахне домом.
Контужений кудлань, чотириногий друг...
Хтось сухо пробурчить: "Всього лише собака..."
Та знали б, як у нім горів незримий дух,
І серце розривав, і так по-лю́дськи плакав.
Не скиглить сильний пес, до інших не біжить,
На запах теплих страв не йде в сусідню хату.
В очах людей шука, чи хтось його навчить,
Як пережити смерть - раптову повну втрату?
Насниться йому сон, де рідні голоси,
І от вже він біжить на звук знайомих кроків...
... Допоки в нас отак кохають навіть пси,
Не знищить нас ніхто і через сотню років!