Якби на шумному вокзалі курив біля вікна не ти,
Якби не у твоїх очах вона шукала знеціненої простоти,
Тоді могла б когось тепер тримать за руку
І з кимсь розгойдувать мости,
Комусь шептати про любов на вушко,
І спалювать твої листи.
До когось підкралалась б нишком,
Комусь писала би вірші
І з кимось розділяла б своє ліжко,
І зашивала б рани не твоєї, а його душі.
Вона була б така ж як і сьогодні,
Можливо, трішки менше сліз могло б з щоки сповзти.
А може - більше, навіть в сотні!
Причиною на тисячу відсотків був би хтось, але не ти.
Не на твої великі плечі би спадали
Її проблеми, сумніви і інші тягарі,
Не під її будинком ви б чекали,
Коли погасне місто і запалить ліхтарі.
Так третя осінь пролетіла,
І твоє небо сповнене журби.
Та пам‘ятай,
Як будеш знову цілувати її тіло,
Подумай, що було б, якби...
