На роялі ненаповнені бокали
Одиноко, але вдвох стояли.
Канделябр беріг свічки, вони згасали,
По стіні спускались дивні мари.
Його пальці затихали до піано,
Клавіші звучали по-турецьки пряно
П’янко, сумно, мелодійно, рвано,
Ніби душу всіювали дрібні рани.
Шуми від вітру, полум‘я, педалі,
І молоточки б‘ють по струнах з сталі.
Волога покривала ті очиці впалі
Занедбаного хлопця, що грає на роялі.
Та музика, наповнена сльозами,
Забита, схована в мистецтва храмі,
Приречена на смерть у тому залі,
Так і не відчувши визнання й пошани,
Мелодія зривається без епіграми.
Нема щасливого кінця у драми,
Емоції майстерно знову приховали,
Ніч і рояль лише його печаль пізнали…
