Я не заплачу. Ні, я не заплачу!
Але так страшно, боляче мені.
Скажи, мій друже, чом тебе я бачу
У чорній цій, оплаканій труні?
Чому тепер я над тобой схиляюсь,
Щоби востаннє просто подивиться?
Скажіть мені, скажіть, що помиляюсь!
Скажіть мені, що це все ли́ше сниться!
Чому себе так кривдить твоя мати,
В якої ти один лиш був, один?...
Мені так важко навіть уявляти,
Як зупинивсь для неї хід твоїх годин.
Чому ж тебе забрала ця війна?
Ти ж міг іще, ти ж міг іще прожити!
Та на лиці лиш усмішка німа.
Ми будемо, так будемо тужити...
Скажіть мені, що це усе неправда!
Не вірю я у те, що зараз бачу.
Але це правда. Найстрашніша правда.
Тому я й не помітив, як вже плачу.
17.06.2022
На вічну пам'ять.
Мороз по шкірі. Ми теж сьогодні станемо на коліна перед бійцем, життя якого забрала війна, а скільки їх ще закатованих, розстріляних і непохованих! Плаче Україна...
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
