Твій автобус рушав. Ми з тобою прощалися, друже.
Мої очі - скляні. Їм слізьми затулило весь світ.
Стояв серпневий день. Я до тебе була небайдужа,
Тебе кликало море, мені осінь казала: "привіт".
Може справа в роках, ми були тоді зовсім діти,
Та те літо лишило на згадку замріяні сни:
Там сміялося сонце, верба, мов гірлянди віти,
Колихала у такт завороженим хвилям Десни.
Далі довгі розмови (телефон аж втомився слухать),
Повідомлення теплі (таких вже й не пише ніхто) .
Щоб відклеїти пластир, треба швидко зірвати й подмухать,
Я тебе відірвала, а шрам прикривало пальто.
