|
Ракета впала. Постріл. Ще ракета, ще,
Стріляють, не сховатися ніде,
І темно навкруги, хоч в око стрель,
Та бачу дуже добре я тепер:
Як я люблю кохану Україну,
Як Київ нізащо тепер не кину,
Як ні на що не поміняю Харків й Львів,
Як сталося все те, про що ти говорив.
Як раптом стали браття - вороги,
Але чи зараз лиш, чи так було завжди,
Як знов за нас переживає цілий світ,
І ми з тобою мовчки йдемо до воріт.
Сьогодні друге березня вже, чуєш,
Весна прийшла, скажи, що ти жартуєш,
А через місяць День народження черговий,
І календар той рік змінив на новий.
Мені вже двадцять дев'ять, як же так?
Та не дивись на мене, як дурак,
І не кажи, що мені личить камуфляж,
А краще скинь його та поряд ляж.
Ця ніч, хіба ще не остання,
А жінка - завжди мріє про кохання,
І припини ти ржати, наче дикий кінь,
А справді поряд ляж і відпочинь.
І припини дивитися на мене пильно так,
Я й так закохана у тебе вже, чувак,
І то не сльози, - просто в очі дим,
І знову я живу лиш днем одним.
І все неначе у поганому кіно,
Але мені й тобі не все одно.
І знов сирени, і на голову дощі,
А сталь холодна так торкається руки.
І знаєш скільки мрій було та планів,
І все накрилося, по-ходу, через тих єбланів.
Вам, *** що тут, полігон?
Пішли ви звідси *** за кордон!
І знову ніч, і знову нас лиш двоє,
І знову ми готові вже до бою,
І на щоках малюю прапор наш,
А треш давно вже перейшов в кураж.
Ця ніч, коли не гріє куртка навіть,
І нерви перетворені на камінь.
А ми з тобою тут, як два придурка,
І пригодилась, *** камуфляжна куртка,
І став в нагоді, *** старий трофейний корт,
І добіжи, або помреш - зимовий, *** спорт.
І стали раптом у нагоді навики стрільби,
А ми ж тоді були з тобою п'яні й молоді,
І, дякувати Богу, ти навчив авто вести,
І малювати на бортах за збитими хрести.
А ще згадай торішній Буковель зимою,
Коли літали з витяга на лід та мчалися горою,
І як на дачі ми стрибали із дахів,
А ти тоді ще мріяв так про дітлахів.
І в горлі дим, та не від "Айкоса" чи стіків,
І лиш тепер я знаю, скільки у світі недоліків.
Ми йдемо, нас уже не зупинити,
Як переможемо, то кину я курити,
А ще, я вийду, чуєш, мене, так?
Я вийду за тебе, ти мій крутий чувак!
Я заведу іще собаку і кота,
І, так, наважусь і стрибну з моста,
І перша попрошу пробачення у мами,
І викину із голови усі порожні драми,
І ще волосся пофарбую і відріжу,
І ще... не хочу більше до Парижу.
Але поїду не один раз в Буковель,
Бо згадую щого щодень тепер.
І це не сльози на щоці, не жаль, -
Це відбиває наші фари магістраль.
І я сама приїду за тобою,
І буду далі я лише сама собою.
І хай все буде так, як має бути,
Страху нема, бодай його відчути,
Коли вже бозна скільки я не сплю,
Коли я вже не кашляю, хоча курю.
Коли я вже нічого не боюся,
Коли вчергове я молюся:
Дай Боже, дотягнути до весни,
Дай Боже, щоб не знали ми війни,
Дай Боже, просто ще один лиш шанс,
Дай Боже, доки світ не згас...
Дай Боже жити ще моїй країні!
Героям Слава! Слава Україні!
02.03.22 р., Київ
ID:
941520
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 02.03.2022 22:59:13
© дата внесення змiн: 02.03.2022 22:59:13
автор: Маргарита Мельничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
