шелестить сторінками :
Ви не знаєте, діти, яку боротьбу нам доводилось вести за рідне слово в ті часи, коли його не тільки не пускали в школу, але й виганяли з ужитку і казали, що «украинского языка не было, нет и быть не может», не знаєте й того зневір'я, яке часом надходило на нас іноді, коли слабодухі з наших рядів махали рукою й казали: «Нічого з цього не вийде», коли ми не надіялись бачити за свого життя рідної школи.
Пригадую я наші роботи, коли я був колись у школі, ті граматично правильні і бездушні «сочинения», за які нам ставили «п'ятьорки», і мене бере живий за серце жаль за ті щирі дитячі зусилля, що пішли на марне, за ту кривду, що не гріло мене рідне слово в школі і що поза школою довелося іти наосліп. Жаль за ті перли неоціненні, що топтали необачно в болото не тільки чужі ворожі ноги, а часом і свої, за наше рідне слово.
Степан Васильченко