Ти відчайдушніше хапаєшся за рими,
Ніж за ковток повітря.
Ти ж бачиш : вона - поза описів з книжки,
Вона - відчинене вікно, польовий вітер.
І ти ніяк не передбачиш її слів.
Не знаєш її жестів, сновидінь і мрій.
Вона - то вогник свічки, то горобина ніч.
Зрозумій, що не вдасться між фраз її заточити сміх.
У неї очі - зелений чай.
Там на десять томів історія. Не твоя.
Гучніша грози її загартована сталь.
Вона - не назавжди. Вона - на одне життя.
Не герої роману. Ви - лише люди.
Тож не плети красивих слів. Залиш потрібне.
Не приписуй іншій її веснянки і холодні руки.
І не заковуй її у сторінках. Вона, як небо. вільна.
