У полоні спогадів солодких
В невагомості дитячих снів
Хочу я побути ще хоть трохи
У теплі своїх щасливих днів.
І чому так хочеться частіше
Ті далекі згадувати дні,
Бо, жилось, здається, тоді гірше,
Та ніяк не гірш, ніж зараз, ні!
Сонце гріло якось особливо,
Дарувало ніжне нам тепло
Відкривалось нам щоденне диво,
Просто і доступно все було…
Зрозуміли всі ми переваги
Нашого в минулому життя,
Без насильства, і умов на вагах -
Чи життя, чи самозабуття.
Ті проблеми, що тоді здавались,
Ніби й не проблеми вже вони,
Ми в суспільстві вільно спілкувались,
Як же добре було без війни!
Чи це плата за технічні блага,
За комфорт і за сучасне все,
Де взять сили, мужність і відвагу
Зберегти в собі людське лице?
І наразі гостро, як ніколи
Відчуваєм з предками зв’язок,
Просим, як колись вони, у Бога,
Не кінець, а праведний урок.
Чи готові жить без Інтернету,
Без смартфонів, електронних благ?
Таким чином заплатити плату,
Але, Боже, залиши життя!
04.11.21
Все ж таки, перевагу має живе спілкування, безпосередні почуття і емоції! Я б хотіла повернутись у ті минулі часи: жили дружно, мирно, весело, з кожним роком зростав добробут , люди були захищені законами Конституції!
Так, Катрусю, нас заганяють у ізоляцію, життя без мережі вже не уявляєм, бо це єдина можливість для спілкування, хоча й дистанційного. Але, ну якось ми ж жили без цього всього! І були щасливі. Звісно, назад дороги вже немає, але настальгія є… Дякую щиро за підтримку. Обнімаю душею
Очікувана реакція… Ми вже стали заручниками технічних досягнень, роботизуємось потихеньку. Я теж так думаю, як і Ви, але можливі і такі сценарії, треба бути до всього готовими. Така склалась віршована думка, мабуть з підсвідомості. Дякую, що заглянули
Так, Катрусю, нас заганяють у ізоляцію, життя без мережі вже не уявляєм, бо це єдина можливість для спілкування, хоча й дистанційного. Але, ну якось ми ж жили без цього всього! І були щасливі. Звісно, назад дороги вже немає, але настальгія є… Дякую щиро за підтримку. Обнімаю душею 
