Хто бачив очі матері-лебідки,
Що втратила в війні своє дитя,
Той бачив ту трагічно-чорну мітку,
Котра там прижилась на все життя.
У тих очах – важкий клубок печалі,
Бо ж надто рідко радість загляда,
Не мають вони спокою й ночами,
Втомились, та продовжують ридать.
Заглянь в ті очі й глибину їх зміряй,
Де помістився весь цей грішний світ,
Але не похитнулась в душах віра,
Хоч вітер долі обтрусив їх цвіт.
У тих очах – за все і всіх тривога:
Яким проснеться на планеті день?
Яку Вкраїна вибере дорогу?
Яке майбутнє кожному гряде?
В очах отих – невиплакане горе,
Якого ні зректись, ані сховать,
Вона чергується із духом непокори
Й народжує для молитов слова:
«Прости, мій Боже, всі мої провини,
Що мала і що маю у житті,
І плід прости моєї пуповини.
Схиляюсь пред тобою в каятті!»
26.10.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
