Я просто йшла кудись, забувши все.
В моїх очах – утома й пустота.
Як і в людей, що йшли, куди несе.
Куди життя накаже йти. Отак.
В моїх думках туман в ту мить осів,
Забула я про щастя і про сенс.
Та щось мене спинило, збило з ніг!
В кінці тунелю! Там співав hepcat!
Про щось важливе, а можливо – ні.
Його душа співала в мікрофон
Грайливі ноти, сенсом так складні.
Невже не марю я, і це не сон?...
Невже леліє вуха справжній джаз,
Який п'янить менé із перших нот?
На нього я дивлюсь – простий юнак,
Не з бідних все ж, але і не вельмож.
В його очах – фарбованих у мед –
Я бачу все: життя моє й його.
Як він живе, немов летить на смерть.
Тому й радіє все ж, бо Там – вогонь.
Й моє – пусте й забуте рік тому.
Живу ось так, немов ще є життя.
Хоча, по суті, вже живий я труп.
Іду, як всі кудись. Інакше як?
А він співа. Співа! Простий hepcat.
І я із ним тепер співаю теж.
Ось так й настав цей злам, момент,
Коли живу я і сміюсь. Й ти теж.
12.08.2021
Отак, не знаєш і сам хто, чи що тобі створить настрій на день....миттєвості життя, але з них воно складається....і від них воно залежить...хороший вірш
