На узліссі віє і виє вітерець тайни. З бору долинають звуки сов. Ось звалилось старе дерево. Не так старе, як сохле. Подорожньому, що прямує польовою пиловою дорогою, дуже прагно затінку, лісового сховку від зрячого сонячного проміння. А в сумерку — забуття. Недалеко від узлісся, серед ягідної галяви, хилитається хатка. Не вабить вона, але чомусь відлякує. Мандрівник, під зіркою Фортуни, хилений Гіпносом, зовсім не дбає про свою безпеку. Елементарно б відпочити, поспати, попоїсти. Чудернацька оселька приймає його. Ніч минає. А на світанку... Віє і виє вітерець тайни.
