У міському шумі - гріє пташин спів
Закляклого мене в тривожний спокій
Усміхом тяжких бід і помилок
Зараз - літом, а душу в осінь,
Я біжу у мандри, в таємничий спогад
Що моїм стане, що ніколи не віддам.
Нехай в багацтво, чи на прокляття
Його собі прикладу, зростусь з вічним
І нехай болить і буде наче ліки,
Нехай з ними вигнию чи розпадусь
І без вини, цвільно буду себе їсти
Лиш би не відмерти, а краще зовсім.