|
Тільки б не скрипіли, тільки б не скрипіли! – Лунав крик паніки в голові Василя. Він зараз сидів в старій шафі часів СРСР, та трусився як холодець в холодильнику. Він був в самих трусах, весь холодний піт з його тіла капав на дерев’яне дно, змушуючи переживати бридке відчуття липкості. Марно намагаючись стримати в собі гучне дихання, він видавав безглузде пирхання як загнаний кінь. Що ж це таке? Що ж це, в біса, таке?!
Василь тільки недавно був зачислений в медичну академію, на факультет психіатрії, біда була лише в тому, що на нього не вистачило місця в гуртожитку. Але цього разу йому «пощастило», в одного з профессорів кафедри була невелика однокімнатна квартирка в хрущівці, недалеко від їх учбового закладу. Хоч и хрущівка, але усі базові умови були, навіть гаряча вода. Замість сплати за проживання та комуналку, професор назначив Василя своїм помічником у кафедрі, на рівні «подай-принеси». Але Василя це не турбувало, всі студенти ходили на заробітки для того, щоб проплатити свої квартири або навіть кімнати, а він, мало того, що був позбавлений від проплати, так ще й невелика копійка окрім стипендії в гаманець крапала. Ух, як всі будуть заздрити такому щастю, яке майже задарма звалилося. Так, слово «майже» виявилося ключовим.
Коли хлопець увійшов до нової, тимчасової оселі, його зустріли нявчанням. Виявилося, що у професора в цій квартирі жив кіт, зовсім звичайний, не породистий, у нього був смугастий окрас сірого кольору, й звали його Платон. Василь присів перед ним, та почухав коту підборіддя, кіт замурчав. Ти теж професору по кафедрі допомагаєш? – Кіт у відповідь невиразно муркнув, та безшуму закрокував далі по квартирі.
Та ось, розпочалися трудові будні студента, лекції, семінари, лабораторні, реферати, і т.п. Після занять, пасивна допомога кафедрі – надрукувати тексти, або невелике прибирання. Як тільки задача виконувалась, Василь зі спокійною душею йшов до квартири, де його вже кожен день зустрічав Платон. Так незамітно минуло два місяці. Перша дивність завітала у вигляді прогресуючого божевілля Платона. Спочатку, кіт впадав у непробивний ступор, дивлячись у вікно на багатоповерхівку навпроти, сидячи на підвіконні. Він припиняв «ловити сигнали з космосу» тільки після того, як парубок забирав його з відти. Василь не надавав цьому особливо великого значення, у котів таке іноді трапляється. Проте, зовсім скоро, Платон припинив зустрічати його після навчання, замість цього він забивався під ліжко, а коли парубок намагався його витягти, кіт починав шипіти та дряпатися. З тих пір Василь почав відчувати себе стурбованим, хоча в навчанні все було відмінно та батьки здорові. Якось, посеред робочого тижню, коли він допомагав кафедрі, професор пильно подивився на нього.
- Васю, у тебе все добре?
- Так, Віталій Савович, все добре. Чому ви вирішили, що зі мною щось не так?
- Просто, в тебе, якийсь втомлений вигляд. Може сусіди докучають?
- Ні, просто, - хлопець невпевненно зам’явся, - просто Платон почав дивно себе поводити. Ні, ви не подумайте зайвого, я за ним належно доглядаю, але він раптом почав поводитися дивно, ніби здичавів.
- Здичавів? Ага, він знову ховається під ліжком?
- Так, а що, це вже не вперше?
- З ним так кожен рік. Я теж з початку переживав, але згодом, коли це стало відбуватися періодично, я зрозумів, що це він так намагається побути наодинці з собою.
- Кіт? Наодинці з собою?
- Так, чорт забирай, - хихикнув професор, - звучить дивно, але іншого пояснення в мене немає. Я носив його до ветеринару, але там мене запевнили, що з ним все добре. Видно такий вже в нього характер.
- Он воно що, а я вже було подумав…
- Ні, ні, ти тут ні до чого. Знаєш, що, я тебе на місяць звільняю від роботи на кафедрі, відпочинь, заспокійся.
- Дякую, Віталію Савовичу.
Василь повернувся в квартиру, з вже нормальним настроєм, може йому взяти приклад з кота? Ні, потрібно розвіятися, вирішено, на вихідних с хлопаками піду гульдибасити, а то мене скоро в ботани зашиють. Василь не встиг отямитися, як п’ятницькі пари скінчилися. Першу мішень з хлопаками обрали, нею став один з нічних клубів в центрі міста. Василь відсмалив на славу, алкоголь та компанія – пальне краще ніж ракетне. Ба більше, ухитрився взяти номера телефонів в двох файних дівчат. В принципі, він був задоволений. Ще б пак, одна з них, або була сильно напідпитку, або зачарована ним. Вона витягла його з клубу та потягла до себе додому. Далі все було в традиції жанру. Принаймні, повинно було бути. Вона майже його роздягла, сама ж була повністю оголеною, така спокуслива, так вихилялась перед ним. Як раптом, її голова розділилася навпіл, від лоба, до підборіддя, по краях здоровенної пащі були гострі, як в пилки, зубы. Загорланивши що було сили, Василь вибіг з дому, в одних трусах і біг по вулицях, не відчуваючи листопадного холоду, не відчуваючи втоми в ногах. Він чув, як у нього за спиною шкребуть об асфальт кігті. Воно гналося за ним, йому було так страшно, що здавалося його душа, відділилась від тіла та біжить за ним, не встигаючи наздогнати його тіло. Парубок вже добіг, до свого двору, як боковим зором побачив двох чоловіків: «Слава Богу! Люди!» Але не встиг він зрадіти, як ця тварюка виникла за їх спинами. Одним укусом воно зробило одного чоловіка на голову коротшим, це відбулося так, ніби голова зникла, а на її місці стала голова цієї жахливої істоти. Тіло все ще стояло, а з нього дивилося байдуже обличчя, яке було гарним. Очі дивилися в різні боки як в хамелеона, а зі страшної пащі, стікала кров, зі шматками волосся та плоті. Іншому чоловікові, істота вирвала, одним махом своеї кігтистої лапи, весь живіт до хребта. Дикий вереск заповнив двір і було не зрозуміло хто верещав сильніше, чоловік без животу, що намагався відповзти від того місця, чи Василь. Тут вже хлопця охопила відчайдушна паніка, він забіг на сходи до під’їзду, але перечепившись, впав, розбив коліно. Проте, він болю не відчував. Коли він заповз на свій поверх, то з відчаєм усвідомив, що ключі від квартири залишилися в джинсах. З істеричним криком він почав выбивати старі дерев’яні двері в свою квартиру, чуючи, як по сходах повільно шкребуть кігті, як плямкає здоровенна пащека. В п’ять ударів он, все ж таки, вибив двері, пошкодивши свою стопу. Залетівши в квартиру, він захлопнув вхідні двері, хоч це було й безглуздо, та закрився в старій шафі. Його обличчя було повністю в сльозах, шмарклях і слюнях. Сечовий міхур зрадницьки ослаб. Він чув булькаюче дихання, і скрегіт кігтів, чув сморід, від суміші свого холодного поту та сечі. Василь з жахом усвідомив, що бігти більше нема куди, його розірвуть так само, як і тих чоловіків на вулиці. Раптом все змовкло, а ні булькання, а ні плямкання, а ні скреготу. Та жах не відпускав хлопця, він не міг вийти, від цієї тиші стало ще страшніше. Він відчув, як йому на голову, щось капнуло. Зі стін шафи різко виросли чотири кігтисті лапи і кожна схопила його за окрему кінцівку, він подивився нагору, а там, в шафі виникло те саме обличчя, таке ж без емоцій та жахливе. Хлопець втратив свідомість.
Василя знайшли вранці сусіди, й одразу викликали швидку, де він і отямився. Як сказали лікарі, алкоголь, який він вживав у клубі, був не якісним, цілком можливо, що йому могли щось підсипати. Василь погодився з цією версією, після того, як він був виписаний з лікарні та побачив, що в квартирі жодних слідів, окрім його особистих, нема. В результаті його дій, Платон втік з квартири, але через деякий час повернувся. Втім найдивніше полягало в іншому. Після того інциденту, професор повністю звільнив його від діяльності на кафедрі, а квартирні умови залишилися колишніми.
Хоча, у вузьких колах професора розуміли. Це найменше чим він міг віддячити піддослідному. «Випромінювач Костенка» дуже добре себе зарекомендував, або як його ще прозвали – «Володар жаху».
ID:
915854
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Містико-езотерична лірика
дата надходження: 04.06.2021 14:55:09
© дата внесення змiн: 04.06.2021 14:55:09
автор: Максим Кульгавий
Вкажіть причину вашої скарги
|
