Шизофренія вивертає дуби з корінням,
Звергає сю гору в море і тішиться «бульку».
Наодинці в кімнатах, таємні шизофреніння.
Не все й сам збагну - ж ці лісами ти́няння, гульки.
Потикання по світу з дивним набором речей -
В цім «уявнім навколо», в голові, також в рюкзаку,
І вимірах всіх, де стрічається кнопка «плей».
І в моїх шкодуваннях. Та й також в записнику.
У нездійснених задумах. Чи, все таки, нездійсненних -
Разом з особистістю також двояться і літери.
Непізнане часто таке непізнанне для мене.
Й стільки думок повсякчас розкидаю на вітер.
Стільки уявних ліній. Стільки уявних точок.
Стільки уявних людей, стільки уявних місць.
А часто я й сам уявний. Уяви живий куточок
Уявними голосами клине́ і так болісно їсть.
Час йде, як у вежі - спіральними сходами, вгору.
Росту, стаю більш продуманим, більш складнішим.
І шизофренія зі мною також - в кругах цих, в повторах,
Які до верху все вужчі і все крутіші.
Хоч, наче, десь там вверху і видніється світло,
І вежа життя - хай і вертикальна - труба.
І я в цій трубі - чи то музика, чи то вихлоп.
Чи й непотріб якийсь, що виносить зі стоків вода.
