Давно стежки їх у одну зійшлися,
Й послав Бог щастя їм клубок до ніг.
Пройти свій шлях удвох вони клялися,
Допоки стрінуть вічності поріг.
Десятки літ вони в путі-дорозі –
Рука в руці. За ними – гідний слід.
П’ють нарівні свою життєву прозу,
Дітьми й онуками цей збагативши світ.
Отак і йдуть, узявшися за руки,
Вона і він, мов долі два крила,
Траплялися стерня, тривоги, муки,
Та квітка щастя їх не відцвіла.
І хоч навколо небо сіє грози,
І в сивині обоє вже давно,
Їм доля часто шле свої погрози –
Вони ж щасливі п’ють життя вино.
5.03.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
Як мені приємно, що стільки моїх друзів зуміли стільки років пронести цю квітку! Дай, Боже, ще стільки пройти вам цією дорогою разом у любові і при доброму здоров'ї!