ТОПОЛЯ
До малої тополі прив’язано сонце -
Хтось наважився все-таки скоїти гріх.
Телескопів дзеркала – у всесвіт віконце,
В той, у котрий триває мій власний забіг.
У пустелі душі все одно лише спека!
У пустелі душі все одно без дощу!
Хтось несе по степу загадковості теку.
Може, вигадав що… Лише б вітер не вщух!
Лише б праведна свічка не згасла на вітрі
І тополя сумна не дотрималась слів…
Думав я, що один лиш і мудрий, і хитрий,
І один лише маю я право на гнів.
Покотилося сонце, зірвавшись з тополі,
А за ним навздогінці стелилася тінь.
Я в степу загадковості мчуся по колу
Невблаганних ілюзій і власних хотінь.
Скільки ж років минуло з початку забігу?
У пустелі душі дощ живильний пройшов.
Я по світу блукаю, і сонечко біга,
Лиш малої тополі ніхто не знайшов…
12.02.2021
