-«Може й так. Та мабуть не сьогодні»,
-Я відмовлю йому усоте.
Бо проміння лоскоче щоки.
Бо мені і без того добре.
Буду нюхати тепле море.
Буду дихати спілим цвітом.
Я скажу тобі потім: «сорі.
Ти для когось ще станеш літом.»
Я забуду. І ти забудеш.
Слово за словом, мить за миттю,
Будем жити так, наче сьогодні
Не відцвіло, як спіла вишня.
День за днем, після року в роки.
Ми з тобою як два верблюда.
Нам горби не зрівняв би й Іуда.
Нам до старості буде як мука
Своє власне Его, своя власна гординя,
Своя власна свобода, а на ділі страх!
Кожний «ти» що ще в мене буде
Підштовхне мене в мій же крах.
Кожна «я», що ще буде в тебе...
Після «ні» опускаєш руки.
Ти боявся мене забути?
Я боюсь стати тою, хто любить.
"Я боюсь стати тою, хто любить."
.... хто любить до кінця...
_VISKAS_ відповів на коментар Feniks, 26.01.2021 - 00:06
За це я і люблю вірші, що кожний може інтерпретувати іх до своєї душі) Я мала на увазі страх просто полюбити когось. Але ваша версія також чудова і правильна)
Feniks відповів на коментар _VISKAS_, 26.01.2021 - 20:21