ВІЧНІСТЬ
Я́скрий дощ у мряковій чорно-стерні́.
Нескінченний. І вічної прірви вітрила
Заплітають на долі вузли дзигарі
В зашморг лагідно й скубають крила…
Ні, не янголи млосні й чорти-блукані́ –
Рій миттєвостей... Часу чрево й могила.
Ніц навколо й усе... тліє на вівтарі
Коловертями жертв. Непізна́вана сила
У вироку зача́ття, лиш в однім зерні,
Засіяним колись з Любові. Світ – дитина,
А в ній – його ж прадавні сенс і тягарі…
У цяточці: Різдво, Богоподоба, Домовина.
Павло Гай-Нижник27 грудня 2020 р.