Вона поєднує усе:
Життя з холодною водою,
І смерть з гарячою косою...
Вона вперед мене несе.
В кривавий ліс, в молочні гори,
У злотоверхії собори,
Щоб в ній я стогін переміг
Побитих долею доріг.
Тепер зробив блаженні міни
Болотний хор великих жаб!
Я владар цілої країни
І пристрасті своєї раб.
Люблю її! Вона страждала!
Я щиро помогти жадав!
Та щоб вона мене обрала,
Я сили всі свої віддав.
І от кому я став слугою
Своєю думкою благою?
Вона ж сміється, як раніш,
Та це не мед уже... Це - ніж.
