Куточок старого Львова,
Не помічений, не «врятований»,
Тут тиша така чудова,
І час ніким не похований …
І стіни наче дихають,
І дерева наче говорять,
Це там далеко вони викрикують,
Це там далеко дзвони дзвонять …
А тут минуле намов вривається,
Летять карети назустріч подвигам,
І ноти про щось сперечаються,
І увага маленьким столикам …
І картини самі малюються,
І музика живе і всміхається,
І при зустрічі кохані цілуються,
Все живе, а не намагається …
Але й тут щось вітринне, надумане,
Розумію, що казка кінчається,
І за цими дорогими парфумами
Запах воєн нестримно вривається …
Лиш ці стіни наповнені спокоєм,
Лиш ці стіни пітьмі опираються,
І я бачу, це тому, що збоку я,
А збоку все несправжнє, ввижається …
Це комусь так було подаровано
Чути місто у його спокої,
Щастям вічності світ ціловано,
Місто гасне в німому докорі …