Зацілована вітром
тиша спить уночі.
Ген за річкою явір
в далині височів.
Він милує і манить
погляд мій іздаля.
Відчуваю, як з нами
рівно диха земля.
Не ступаю на трави,
бо боюсь розбудить –
Передчасно світанок
щоби не народить.
Ніч чарує й голубить
сонні очі мої,
І, здається, що ближче
красень-явір стоїть.
Ні, не часто буває
така тиша німа.
Добре це чи погано,
що стою я сама?
Недоторкані трави
загорнулись в росу,
Неповторні хвилини
по життю понесу.
Хто хоч раз долучався
до такої краси,
Той не раз, мабуть, небо
про це щастя просив.
Повторить неповторне
все ж не можна, мабуть.
Я ж не можу ніколи
ці хвилини забуть!
Ганна Верес (Демиденко).
