Люблю це фото. Ужгород осінній:
лускою - брук, а далі – в'ється Уж.
От і кав’ярня - два кружальця піни...
а може, просто тиша наших душ.
Її відлуння шелестом спадає
у мрячній монотонності вікна.
І міниться чуприна Будулая –
насправді - огорожа кам’яна.
І мокне, ніби скибка помаранча,
бліда стільниця , вохрові стільці.
Ми ще не знали, як то плине кача.
І як в степу горітимуть бійці.
Дві тисячі тринадцятий. До щастя
здавалося, місточок перейти.
13 вересня 2020.
Фото авторки
