Я не терплю удари в спину,
Коли ображена дитина,
Що від насилля помирає.
Я не терплю сльози гіркої,
Душевних ран і кровотечі пекла,
Що серце бідне виїдає.
Так біль у грудях допікає
Я утоплюся у сльозах,
Коли надія у лахміття
Пройшла обличчя витираючи
Від гірких сліз.
Я маю бігти, а куди?
Де сонце світить, а не гріє,
Де є любов, але не любить,
Де лиш приниженням осудять
Між тим не знаючи як вижити
У стінах голоду і страху.
Боятись слово відказати,
Щоб не здаватися глухим
До інших тіл принижених і битих.
Щоб якось вижити у стінах
Я похилився до людей,
Які підкинули монету
У небо дивлячись порожнє,
Яке наповнилося жахом,
Огидою зірваних сердець.
