|
Кохаю Вас, прекрасні гори!
Тільки Ви можете втамувати спрагу душі, загоїти рани, напоїти красою, відродити, воскресити, врятувати.
...сонце тоді було, наче косміт: розпечене, дике, кидало багряні вогні на обличчя людей та каміння. Вони палали, вони офарбовувались, поглинались Сонцем і самі ставали ним. Червоні тіла! Червоні руки! Трава змінила свій одяг в червоні мережива. Я його поглинала очима, немов найсолодший десерт, що стоїть ось-ось поруч, але не можеш забрати собі і скуштувати.
Сонце не втікай!..
Та воно мене не чуло і покотилось за небокрай зустрічати Ніч. Лиця стали тьмяними, вони жадали того тепла, тої фарби на шкірі знову і знову. Не встигла насолодитись тим видовищем: воно тривало, мов вічність, але водночас пролетіло як мить. Я не збагнула де істина, де була правда, де починалось те Сонце і коли воно скінчилось. Але наче хтось забрав щось таке сокровенне серцю і не повертав. Душа рвалась, пам'ять намагалась закарбувати момент, надія сподівалась на зустрічі.
Сонце зникло.
Далі пішли дороги, які вели до інших світів, таких цікавих і таких захованих від людей.
Стежки, мов нитки плели свої картини, даруючи мені миті, де я торкалась того, що нема, але те, що існувало в просторі і в Космосі серця.
...воно лежало закутавшись горами, хоч саме їх підтримувало і давало затишну прохолоду. А ще воно збирало зірки та побажання, думки людей та їхні гріхи. І тримало в собі. Чесно, совісно, не зронило ані слова. Ставало на кожну хвилю більшим і на кожне слово холоднішим.
Я чула цей холод, дивувалась красою, очі годі відвести. Зоставила його Величність в покої та недоторканості:
—"Сьогодні мої думки най його не турбують".
Зорі кликали на розмову, я піднялася сходинками до нічного неба, воно мене обняло. Скучило.
—"Це взаємно".
Ми коливалися в обіймах, час обіймався з нами і десь його не стало, розчинивсь в наших серцях. Не хотів йти, втомився.
Сказав, що любить і відпустив мою руку.
—"Приходь іще. Чекатиму".
Подарував зорі.
І гори.
І ті Сонця, які приходили на вечірню розмову.
І ті вітри, і ті дощі, і ті слова, що чула лише душа...
(с) Ольга Баландюх, 08.08-10.08.20
ID:
885675
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Пейзажна лірика й вірші про природу
дата надходження: 11.08.2020 22:49:45
© дата внесення змiн: 25.08.2020 10:06:36
автор: Ольга Баландюх
Вкажіть причину вашої скарги
|
