Як давно папір (електронний) не терпів бруду
слів моїх (чорнило - уявне, перо - із металу)
І от, (випадок, нещасний випадок) знову майнуло
Твоє відображення (і дзеркало навіть не кресло)
Як же змінили нас миті (і годинник зовсім не спішить)
І як непомітно стікають додолу гострі (колись) твої риси
Тонкі лінії пальців зламались (хоч гіпсу нема)
І сіткою шовку (із павутиння) вкрилось обличчя
О, дивина (сердечна грижа минулась, напевно)!
Хотілось сказати: “привіт”. Але... (ця непевність вбиває)
Злякалась, що мед твого голосу згірк (а в мене і так алергія)
І промовчала, нишком ковзнувши (злодійка!) в кавʼярню.
