(Надихнув вірш Володимира Шевчука
- "Ніхто не заспокоїть так, як ти")
Ніхто не покохає так, як Ти,
ніхто, як Ти, не зможе полюбити,
емоціями душу оповити... —
холоне кров від теплих перспектив...
І що б злі язики не говорили,
яку б нам долю не наворожили —
не вірю їм... — вони ж не пережили
того, що знаю я і знаєш Ти...
Ніхто не засміється так, як Ти —
ніхто не зможе вмить так осліпити,
а я готовий все в житті згубити —
щоб усмішку цю в серці зберегти...
І як би псевдо-друзі не вважали,
хоча б і багатьох переконали,
мене не спинять бурі, або шквали,
щоб погляд твій магнітний віднайти...
Ніхто не заспокоїть так, як Ти,
ніхто, як Ти не вміє говорити,
ніхто, як Ти не зможе враз простити,
та в почуттях назавжди присягти...
І що б там вороги не поробили,
кому б не рили ями чи могили,
та ми собі давно постановили —
цей шлях повинні до кінця пройти...
Ніхто не плаче ніжністю, як Ти,
ніхто, як Ти, не зможе розтопити
бездушний лід, і гнів дотла розбити,
та пристрастю до болі обпекти...
І що б усі на світі не казали,
як солодко брехню би не шептали,
хоч істину і правду б заховали... —
та нам від нас — нікуди не втекти...
Ніхто не зможе так, як вмієш Ти...
2019
)))
сподобалось і про усмішку, і про ніжність...душевна така лірика
