А давай я кавуську смачну заварю,
Хай наповниться дім ароматом,
У шкарпеточках теплих на кухню піду,
Ну а ти підкрадаєшся ззаду...
Ущипнеш, пригорнеш, ну і я вже сміюсь,
Збігла нагло по турці на плитку,
Чорна кава густа, без краплин молока,
Зачекай, зараз я все почищу.
Дістаю кожен раз чашки з глини на двох,
У Карпатах вони нам дістались,
Свіжий запах побіг, то ж роби ще раз вдох,
І фіранки від вітру гойдались.
Знаєш, чесно скажу, не так каву люблю,
Як під неї з тобою розмови,
Коли поруч стою, хочеш, ще я зроблю?
Щоб відчути все знову і знову.
Я в захваті від слова "кавуська", це так мило! Вдихати пахощі цього напою вдвох з коханою людиною, хіба це не щастя? А ми його шукаємо скрізь, тільки не вдома!
Дякую)))) ми вдома завжди кажемо : "кавуська", воно, якось і перебігло у вірш)))) і таки правда, що щастя, воно завжди з нами....тільки відчути, побачити і оцінити!!!!
дякую 
