Мої тридцяті вже збігають,
І думки лізуть про таке:
Роки в напрузі все збігають,
І б'ють по місцю, що слабке.
Що буде далі, я не знаю,
Як вберегти і стан, і зір,
І спритність ту, що я лиш маю,
Мов полохливий гірський звір.
Недосип, туга і турботи
Хочуть відбитись на мені,
Нема часу, щоб без роботи,
І вільний час в далечині.
Де ті границі особливі?
І скільки зморшок треба мать?
Що зіштовхнуть із юних років,
Й примусять зрілість підписать?
Та все ж, стряхнувши головою,
Такі думки я відгоню,
Не здам позициї без бою,
Маю я усміх за броню.
Французів погляд особливий
Так слушно імпонує всім,
Радіти круасанам можна
І в п'ять, і в десять, в сорок сім.
Француженки у віці зморшки
Навіть не думають ховать,
І за недолік анітрошки
Не поспішають їх вважать.
Цінність життя не пропорційна
Рокам прожитим аж ніяк,
І в цьому варто нам повчитись,
Скажімо, прикладу собак.
Так, свіжість юності прекрасна,
Та лиш згасає блиск в очах
Тоді - це старість передчасна
І це є справжній лютий жах.
