«Жінок багато, а для мене ти єдина,
Кохана, ніжна, чиста, як дитина!
Enigma, miafina, таємниця!
Кохання – скарб, а серце – то скарбниця», –
Ти стверджував. Я вірила. Наївна!
Ти принцип мій, я була тобі вірна.
Ти мій закон, тебе дотримувалась строго.
Хто ж знав, недовгою буде дорога!
Твоя коханка знає всі мої секрети!
Ти маніяк, я випадкова жертва,
Мабуть, не перша, може, й не остання…
Її слова принесли нам прощання.
Не скоюй злочинів, коли нема мотиву!
Тебе забуду повністю, можливо.
А знаєш, навіть зараз не сумую.
Чому ж про мене з нею ти смакуєш?
Мабуть, тому що все ж мене кохаєш.
Але чому боїшся, утікаєш?
Ти зник – і навіть сліду не лишилось.
Ти, певно, сон, мені це все наснилось.
От тільки шкода, сон закінчився печально.
Ти вирішив, що я не ідеальна?
Мовчи! Моє питання риторичне.
Ти трохи думав, перш ніж бігти істерично?
І все ж, відкритим є одне питання.
Зі мною ясно. Та чи вона остання?
Гарно. Значить це не любов була зовсім, мене заділо
"Твоя коханка знає всі мої секрети!" Тут треба тікати тікати тікати від коханки, від нього, і від всього що з цим пов"язано
На жаль...Життєво...та всеж тут грає роль доля...
