Нечасто зустрічала я сусідку,
Здоровкалась, щоб швидко прошмигнуть,
Про себе я зітхала мимоволі
Щораз, коли запИтань не минуть.
Куди іду? Чи в школу чи зі школи?
Що з алгебри тепер всім задають?
Чи всі в родині в нас здорові?
І чи сестрі ці книги підійдуть?
Не відала, що в неї запитати,
Наважилася лиш єдиний раз:
Як звати Вас? Простіть, що я не знаю...
Я - Ліля, - розумію, без образ.
Ішли роки: змінились запитання:
Як діти? Чи в садочку? Де сестра?
Куди в відпустку? Як там мама з татом?
На пенсію коли вже їм пора?
Підтримати яку ти хочеш з партій?
Як безлад допускає президент?
Чи чули ви ті звуки перебранки,
Під вікнами, де йшов шпани бенкет?
Та ось довгенько щось її не бачу,
І син її сумний, вітався мимохіть,
І те питання в горлі аж заклякло:
Як мамине здоров'я Ви скажіть?
Що спілкування між людьми
Це - розкіш, напевно, зрозуміла я пізніш,
Зігріти серцем, напувати чаєм,
І світ засяє фарбами ясніш...
часто так є 
