Бо що таке надія? Хто знає?
До кого вона приходить частіше?
До того, хто її не чекає,
Та терпіти не може вже більше…
Комусь променем першим засвітить
Після чорної і безсонної ночі…
Чи дитячим сміхом засліпить
Для самотнього сухі очі.
Крізь асфальт, маленька, проб’ється,
Коли зросять її щирі сльзи,
Журавлем у гніздо повернеться,
Переживши сніги і морози.
Як донизу опустяться руки,
І не сила їх вгору підняти,
Прокладе невідомі маршрути,
Йди, не бійся – не варто чекати.
Бо коли замикаються двері,
Вже надія будує нові.
Починається нова із серій
Серіалу, в якому ми живі.
Бо скільки вартує надія?
Усе!!! Бо приходить, як втратив.
Хто ж тоді сказати посміє,
Що з надією він не багатий?!
