У сутінках темної ночі,
Коли барабанить серце,
Наче піском колючим в очі,
Наче у душу каменем вперше …
І що має бути яскравим і чистим,
Гасне раптом променем сірим,
І те, що завжди було урочистим,
Об’єкт для шоу, а не для віри …
І не дивитись немає змоги,
І не чути якось не вийшло,
Оголене серце, руки і ноги,
А про душу - якось стисло …
І раптом крізь це все звучить голос,
І раптом торкається губ щирість,
І виростає самотній колос,
І байдуже на умовну похилість …
І хочеться знову, щоб шепотіти
На вухо слова, що не скажеш уголос,
І хочеться знову кудись летіти,
І хочеться знову, як той колос …