І дні, як будні, й дні, неначе свято,
Як небо дні, й дрібні, мов виноград.
І в кожному – ознак своїх багато,
І кожен – сипле щось в життєвий сад.
Там є завжди спокуса і спокута,
Зміїна ницість, висота орла,
Слова із медом, фрази із цикутою,
Маяк Добра , що сліпить скелю зла.
Жбурляють жахи ночі горобині,
Кришталь роси сміється за вікном,
Мішок чудес закинувши за спину,
П’є з хмарки воду неспокійний гном…
Кружляє днів шалена веремія,
Тремтить тоненьке оптоволокно,
Проціджуючи віру і надію,
Крізь світове невизріле вино.
Всього-всього на тім життєвім прузі.
Тендітна грань з розради – до образ.
Що ж найцінніше? Може, Сонце, друзі?
Адже воно для кожного із нас…
Я у захваті від Вашої поезії. 
Гарні міркування. 
