Надія останньою, кажуть, вмирає.
Чуття це для нас – рятівна соломинка.
Здається, що виходу зовсім немає,
Лишилась надія – єдина іскринка.
Майструє з опущених рук диво-крила,
Очікує сонця в туманну погоду,
Малює надія потужні вітрила,
Проходить крізь камінь, вогонь і крізь воду.
Породжує мрію, притишує болі,
Не в ґрунт садить квіти, а поміж каміння,
І сіє зерно на незоранім полі
Та передчуває, що зійде насіння.
Хай вкриють каміння квіткові газони!
Хай душу порадує диво духмяне,
Пройшовши крізь твердь, крізь усі перепони!
Хай квітне надія, і цвіт той не в’яне!
Дякую, пані Катю!
