У полуде́нний жар в долині Дагестану
Лежав з свинцем у гру́дях я.
Глибока чорна ще диміла рана
По каплі кров точилася моя.
Лежав один я по́серед долини,
Виступи скель тіснилися кругом,
І сонце жарило пожовклі їх вершини,
Пекло й мене... та спав я мертвим сном.
І бачив я, сіяюче вогнями,
Веселе свято в рідній стороні.
Між юних дів, увінчаних квітка́ми,
Розмова шла, присвячена мені.
Та не вступаючи в розмову ту хвилинну,
Сиділа там задумливо одна,
І сном тяжким душа її невинна
Була окута, тиха і сумна.
І снилась їй долина Дагестану;
Знайоме тіло і потріскана земля...
В грудя́х його диміла чорна рана,
По каплі кров точилась звідтіля...
