Ніч закриває мені очі
Та пропонує теплий сон,
А я впираюся не хочу,
Іти до морфія в полон.
Так тихо в хаті .таємниче
На небі блимають зірки,
І місяць мій нічний дружище,
На повний зріст стоїть в вікні.
Ще видно тіні ліхтарів,
Собачий лемент селом котить.
Невтомний вітер враз завив.
Мені який до того клопіт.
Закрили квіти ніжні очі.
Пташок не чути спів і гам.
Ще десь цикада там сюркоче.
А я словесний правлю бал.
Давно старенька мама спить.
Сон приголубив мою жінку,
А я для книги знайшов мить .
Ковтаю жадібно сторінки.
Ось чую дівчина співає
Щемливу пісню про любов,
І козаченька з чужин-краю.
З болем виглядує в вікно.
Хвилини кришаться об ніч.
та головна подія книжка.
Летить над степом скіфський клич,
В таборі варти перекличка.
А там он річка розлилася.
В руках не втримати весло,
Ідуть в похід козаки,браття.
За атамана в них Сірко.
Вже Древній Рим.раби.галери.
Спортивні ігри.гладіаторські бої.
І не злічити всіх померлих.
Та й поржавіли вже мечі.
А в іншій книзі про вчорашнє.
червона влада.чорний лад.
З голодомору вип*ю чаші,
Щоби до ранку вже не спать.
Історії з книжок несуть далеко.
Тисячі миль .холодні береги.
А десь у Африці панує спека,
В Болгаоії і Венгрії цвітуть сади.
Величний двір.уста медові.
Гарем .невільниці турецький хан.
Пісні із кліті золотої.
Горе загорнуте в обман.
А ось сочиться кров із книги,
Бо Іловайськ.трагедія,війна
Обман.запроданці,страшні інтриги,
І шостий рік чорна біда.
Буває так.що я не згодний.
Веду словесний мовчки бій,
То заколишуть тихі води,
А то в кохання впаду хміль.
Зірки запрошують до неба.
Космічна ера слушний час.
Людині так багато треба.
Устигнути.побачить в перший раз.
Сточилась книга до листочка,
Я навіть трішечки упрів.
Слова шиковані в рядочки.
А от уже й забракло слів.
Кожного дня гортаю книгу,
Все не нап*юся з джерела.
Рву на шматки немов ковригу.
То знов голублю як дитя.́
Дуже гарний вірш! Душевно. Зворушливо. Шановний п. Тарасе,напевно в небі зірки поруч...І місяченько тоді був поряд..Я теж почала писати вірш про життя- книгу...Хотіла зняти з серця кригу...Бо так болить серце за країну...Її плекаю,як малу дитину...Та сльози ранять чомусь душу...Мов той вітрисько трясе грушу.... Відклала,бо під серцем ,аж болить... Тож вірш мій незекінчений,хай на поличці полежить. Бо в такі дні ,в святкові хочеться посміхнутись,згадать весняну мить...
А вчора знову прийшла біда... люди злетіли в небеса...
А так хочеться Миру і добра.
Всього найкращого Вам!