Ніч закриває мені очі
Та пропонує теплий сон,
А я впираюся не хочу,
Іти до морфія в полон.
Так тихо в хаті .таємниче
На небі блимають зірки,
І місяць мій нічний дружище,
На повний зріст стоїть в вікні.
Ще видно тіні ліхтарів,
Собачий лемент селом котить.
Невтомний вітер враз завив.
Мені який до того клопіт.
Закрили квіти ніжні очі.
Пташок не чути спів і гам.
Ще десь цикада там сюркоче.
А я словесний правлю бал.
Давно старенька мама спить.
Сон приголубив мою жінку,
А я для книги знайшов мить .
Ковтаю жадібно сторінки.
Ось чую дівчина співає
Щемливу пісню про любов,
І козаченька з чужин-краю.
З болем виглядує в вікно.
Хвилини кришаться об ніч.
та головна подія книжка.
Летить над степом скіфський клич,
В таборі варти перекличка.
А там он річка розлилася.
В руках не втримати весло,
Ідуть в похід козаки,браття.
За атамана в них Сірко.
Вже Древній Рим.раби.галери.
Спортивні ігри.гладіаторські бої.
І не злічити всіх померлих.
Та й поржавіли вже мечі.
А в іншій книзі про вчорашнє.
червона влада.чорний лад.
З голодомору вип*ю чаші,
Щоби до ранку вже не спать.
Історії з книжок несуть далеко.
Тисячі миль .холодні береги.
А десь у Африці панує спека,
В Болгаоії і Венгрії цвітуть сади.
Величний двір.уста медові.
Гарем .невільниці турецький хан.
Пісні із кліті золотої.
Горе загорнуте в обман.
А ось сочиться кров із книги,
Бо Іловайськ.трагедія,війна
Обман.запроданці,страшні інтриги,
І шостий рік чорна біда.
Буває так.що я не згодний.
Веду словесний мовчки бій,
То заколишуть тихі води,
А то в кохання впаду хміль.
Зірки запрошують до неба.
Космічна ера слушний час.
Людині так багато треба.
Устигнути.побачить в перший раз.
Сточилась книга до листочка,
Я навіть трішечки упрів.
Слова шиковані в рядочки.
А от уже й забракло слів.
Кожного дня гортаю книгу,
Все не нап*юся з джерела.
Рву на шматки немов ковригу.
То знов голублю як дитя.́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860703
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2020
автор: Не Тарас