Не мріяти, не бачити, не чути,
Усе в пісок і сльози, і вода.
Не сталося ні дива, ані чуда,
Як вигнаний із вічності Адам,
Як Фауст, що продав безсмертну душу,
Лечу кудись, комусь несу біду,
Забутися хотів би, ні, я мушу!
Я змушу вас.. а потім геть піду.
Омріяти, побачити, почути,
Як сотні вас ридатимуть услід,
Гадатимуть, а, може, це причуди
І відданість зупинить мій політ?
Та все дарма. Я вигорів зісподу.
Мені б тепер абсенту і трави.
Замовкніть вже! Я сам собі господар.
Я сам собі.. На що мені вже ви?