Душа по вінця сповненна ваганням
Та прагне, мов дитина, до зірок
Її відомі марева й страждання
І бракне сил ступити той рішучий крок
Вона воліла б тихо заховатись
У закутках, тишІ... де її ніхто не знав
Та все ж не в силах була просто здатись
Бо відчувала, що Хтось її так палко ждав
Десь там, де шлях свій починають зорі
Де ніжність огортає, мов крильми
Там, де не буде більше й крихти болі
Там, де не буде більше й сліду від пітьми
Зібравши в купу рештки свої волі
Зробивши крок у ритм серцебиття
Душа іде у бій, мов справжній воїн
Бо знає твердо в серці Чиє вона дитя.
(С) 2017