З жінками у нього не клеїлося...
І не можна сказати, що їх було мало в його житті, навпаки- досить пристойна колекція. Але весь час чогось бракувало: то яскравості волосся, то тендітності пальців, то жіночності або навпаки всього було забагато. Але найбільше йому не вистачало Всесвіту...Так, саме його.
Гарні обгортки, нехай і начитані- це ще не глибоко. Зібрання чужих думок можна знайти і в дереві... Себто в бібліотеці. А от саме тих розсудів:власних, недоведених ще жодним дослідженням, цікавих та унікальних, подекуди божевільних. Ось чого він хотів!
Він хотів знайти ту, яка незаплямована стереотипами, відбита від колективного розуму. Але щось не щастило...
Здавалося, що ідеал, намальований ним в уяві, там і залишиться назавжди...
З жінками у нього не клеїлося...
Але одного дня він зустрів її... Це було прекрасно. Почуття, наче світ зник заради них двох. Вони говорили безупину та їли кокосові тістечка. Але раптом, замість світу зникли вони.... Це був лише сон. Такий солодкий і водночас гіркий, бо це був лише сон...
З цього дня він втратив спокій. Всі розваги, відпочинок та дозвілля він замінив на постіль, сподіваючись знову її зустріти...уві сні... Але марно. Вона зникла з крилом тієї ж ночі...
З жінками у нього не клеїлося навіть уві сні...
І от, коли він вже втратив надію і, став забувати, сталося диво. Випадковий 5-тихвилинний сон на робочому місці знову звів його з нею. Щастя розносило серце. Хвилинна радість тривала вічність... А в кінці вона взяла його руку, подивилася своїми очими, в яких він знайшов той самий Всесвіт і зникла. Він розгорнув записку, що лишилася в руці: "буду чекати завтра (адреса, час)"...
О, цей день пролетів непомітно, а от ніч тривала вічність. Ні секунди сна, саме очікування. "Мабуть, я збожеволів... Та не може бути, це просто сон, це неможливо!"- а ноги несли його в місце, зазначене в записці.
Натовп людей, не розгледіти нікого, очі нервово шукають...її...таку омріяну примару, поглядаючи на годинник. Хвилин 20 минуло. Надія почала зникати. Він присів. "От дурень. Сам собі вигадав і на щось розраховую"
-"Я запізнилася... Вибач".
Тіло пройняло струмом. Він підвів погляд і побачив ті самі очі, наповнені Всесвітом...
ГарнЗі світлими почуттями!о!
