Я би й зараз вуста цілував би своїми губами...
Там, під кіркою десь, шаленіє емоцій безодня,
Почуттів, відчуттів, перекритих мовчанням, словами,
Ще не сказаними, що в майбутнього ще у полоні...
Я би й зараз хотів прорівати безмежні кордони
Твого одягу, тіла, душі, виливаючи ззовні
Все, що поза тебе скам'яніле було та холодне,
А з тобою - то лава й вогонь із моєї безодні...
Я би й зараз бажав те, що в серці, плеснути на волю
У густу круговерть, у таке ж навіженеє пекло...
Я би навстіж хотів розчахнути до сво́єї долі,
Доки ще на землі, доки сонце для мене не смеркло...
Я би й зараз бажав цілувати вуста на світанках,
А надвечір дивитись, коли ти сонливо стуляєш
Свої очі, примруживши, ніби не бачила зранку,
Посміхнувшись, неначе мене ти без міри кохаєш...
