Як вона захворіла — поскаржилася дочці…
Тож на ранок її повезли до лікарні.
І спливали хмарки по автівці, мов папірці —
обривалися хроніки епістолярні.
Пригадала дитинство воєнне, день той, коли
прокотивсь Оболонською* розпач євреїв.
І ридали в хатах, і німіли чіпко орли…
Крововилив землі на небесні галери.
Не квасолю тепер перелущувала — роки...
За живих відмолила: щастило б, нівроку.
Висихала сльоза на життєвій карті щоки.
Світ крихкий, вона знала, що смерть — за пів кроку.
І вже вдома потому, надвечір, днів через два,
cлабозряча до неї приходила Катя.
Гомоніли, мовчали… дивились: чахне трава,
наче то їхня пам’ять — на небі багаттям.
30 серпня 2018р.
Фото: Надія Позняк
Сподобалось! 
Дякую! 
