Дощ... дощ за вікном,
як вчора, завтра
й тисячі років.
Світ... яскравий Світ
зігріється теплом
людей і почуттів.
Тут... де сонце над дощем
і в дзеркалі калюж,
ти намалюєш день
не олівцем
на склі... під шепіт руж,
під серця стук
лиш рухом рук.
Час... час грає гиркою
на ходиках чекань.
Мить... чи стане міркою
надій і сподівань?
Ми... а ми зірка́ми,
сім'ячком кульбаб
пливемо в хмарах
мрій, ілюзій, зваб.
З віків... з глибин
історій і прозрінь,
поми́лок... покаянь.
На самоті... невже на самоті?
Що самота?
Вона спочатку і в кінці...
Між цим життя,
яке не терпить самоти.
А радість... де ж?
Ллє у долоні
сміх простих чудес.
Він в нас, не десь.
Не поспішай,
постій, зажди,
не згай цю мить.
Впізнай, відчуй,
ввійди в Світи,
сплетись і будь!
Святкуй! Живи!
Ти зараз тут!
Ти тут… не назавжди.
Таня СВІТЛА
08.2019 р.
Робота художника Фрейдуна Рассулі